БО ВЧУ Я ТАМ СВОЇХ МАЛЯТ,

ЯК ГОВОРИТИ, ЯК ПИСАТИ,  

ЯК МИСЛИТИ І ЯК ЧИТАТИ.

УЧУ, ЯК З ІНШИМИ ДРУЖИТИ.

І, ВЗАГАЛІ, ЯК В СВІТІ ЖИТИ.

МАЛЮЮ, КЛЕЮ, ВИРІЗАЮ

І НАВІТЬ ВІРШИКИ СКЛАДАЮ.

ПІВДНЯ У ДЗЕРКАЛО ДИВЛЮСЬ –

ТА НЕ МОЛОДШАЮ ЧОМУСЬ…

ЗАТЕ Я ВЗНАЛА СЕНС БУТТЯ:

Я – ЛОГОПЕД НА ВСЕ ЖИТТЯ!

КОЛИ ВИХОДИЛО ВСЕ ВДАЛО.

БУВАЛО, РУКИ ОПУСКАЛА…

ТОДІ Я ГОСПОДА БЛАГАЛА:

– ДАЙ ВИТРИМКИ МЕНІ Й ТЕРПІННЯ!

БЛАГОСЛОВИ МОЄ УМІННЯ!

ДОПОМОЖИ МОЇМ МАЛЯТАМ

СВОЮ НЕДУГУ ПОДОЛАТИ!

…ПРОБАЧТЕ, ДІТИ Й ЧОЛОВІК!

ДУШЕЮ З ВАМИ Я НАВІК.

А ДУМКОЮ ЛЕЧУ ДО ШКОЛИ.

Я, МАБУТЬ, НЕ ЗМІНЮСЬ НІКОЛИ.

ІРИНА РАБЧЕНЮК